Сторінки пам'яті

Pro memoria

Благородна справа його і Невмирущий родовід - продовжуються

In Memoriam

Пам’яті Почесного академіка Лісівничої академії наук України

Петра Петровича Дурдинця

(9.08.1930–23.05.2025)

Роман Шпек[1], Валерій Самоплавський[2], Юрій Туниця[3], Григорій Криницький[4],

Юрій Дебринюк[5], Володимир Кучерявий[6], Анатолій Дейнека[7], Володимир Голубець[8], Анатолій Бойко[9], Іван Калуцький[10], Олексій Голубчак[11]

Нещодавно, на 95-му році життя, відійшов у Вічність Петро Петрович Дурдинець. Людина з великої літери. Громадянин. Висококваліфікований фахівець і громадський діяч. Неперевершений управлінець і науковець. Легендарна постать у лісовій галузі України.

Петро Петрович присвятив усе своє життя невтомній праці в царині важливої для економіки України лісової галузі.

Випускник Львівського лісотехнічного інституту. Здобув дві ключові суміжні спеціальності – лісоінженерна справа і деревообробна промисловість. Працюючи на виробництві, він не припиняв займатися науковою роботою, вдосконалювати професійну майстерність. Пройшов шлях від інженера меблевого комбінату до першого заступника Міністра лісової та деревообробної промисловості України, а згодом – керівника Відділу економіки Держплану України. Його ініціативи сприяли створенню взірцевих комплексних лісових підприємств – лісокомбінатів, досвід роботи яких вивчали і переймали фахівці лісової галузі у всіх республіках колишнього СРСР та європейських країнах.

Автор понад 100 наукових праць, зокрема, монографії і галузевих аналітичних статей. Багато років очолював науково-технічне товариство та редагував провідний галузевий журнал.

Відзначений численними державними нагородами.

Всі ми, автори цього життєстверджуючого некролога - In Memoriam – знали Петра Петровича як близьку людину, як державного діяча, видатного організатора виробництва, захисника прав людини і природи, науковця, взірцевого сім’янина, батька двох дітей, дідуся чотирьох онуків і п’ятьох правнуків.

[1] Шпек Роман Васильович – Надзвичайний і Повноважний посол України, випускник Львівського лісотехнічного інституту (1976 р.), заступник Міністра лісової та деревообробної промисловості України (1989-1992 рр.), Міністр економіки України (1993-1995 рр.), Віце-прем’єр міністр України (1995-1996 рр.), голова Національного агентства з питань розвитку і Європейської інтеграції (1996-2000 рр.), Посол, голова Постійного представництва України при Європейському Союзі (2000-2008 рр.)

[2] Самоплавський Валерій Іванович – Почесний академік Лісівничої академії наук України, Міністр лісового господарства України (1987-1997 рр.), Голова Комітету лісового господарства України (1997-2002 рр.), кандидат економічних наук

[3] Туниця Юрій Юрійович – академік Національної академії наук України, Почесний Президент Лісівничої академії наук України, ректор Львівського лісотехнічного інституту, Українського державного лісотехнічного університету, Національного лісотехнічного університету України (1993-2021 рр.), доктор економічних наук, професор

[4] Криницький Григорій Томкович – Президент Лісівничої академії наук України, Заслужений діяч науки і техніки України, проректор з наукової роботи НЛТУ України (1994-2018 рр.), завідувач кафедри лісівництва НЛТУ України (2019-2025 рр.), професор кафедри лісівництва НЛТУ України, доктор біологічних наук, професор

[5] Дебринюк Юрій Михайлович – академік Лісівничої академії наук України, академік-секретар ЛАН України, професор кафедри лісових культур і лісової селекції НЛТУ України, доктор сільськогосподарських наук, професор

[6] Кучерявий Володимир Панасович – академік Лісівничої академії наук України, Заслужений діяч науки і техніки України, ректор Львівського лісотехнічного інституту (1982-1993 рр.), доктор сільськогосподарських наук, професор

[7] Дейнека Анатолій Михайлович – академік Лісівничої академії наук України, начальник Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Заслужений лісівник України, депутат Львівської обласної ради, доктор економічних наук, професор

[8] Голубець Володимир Михайлович – академік Лісівничої академії наук України, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор технічних наук, професор

[9] Бойко Анатолій Антонович – голова профкому Національного лісотехнічного університету України (1993-2020 рр.), член Центрального Комітету профспілки працівників освіти і науки України (2010-2020 рр.), доцент

[10] Калуцький Іван Федорович – академік Лісівничої академії наук України, Заслужений лісівник України, начальник Івано-Франківського обласного управління лісового і мисливського господарства (1995-2001 рр.), доктор сільськогосподарських наук, професор

[11] Голубчак Олексій Іванович – академік Лісівничої академії наук України, начальник Івано-Франківського обласного управління лісового і мисливського господарства (2001-2017 рр.), директор Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва (2017-2023 рр.), провідний науковий співробітник лабораторії лісознавства і лісівництва УкрНДІгірліс, кандидат сільськогосподарських наук

Дурдинець Петро Петрович народився 9 серпня 1930 року в селі Ромочевиця Мукачівського району, що на Закарпатті – мальовничому краї, де з раннього дитинства сформувалося його глибоке розуміння значення лісу для суспільства і держави.

Початкову освіту він здобував у складних історичних умовах, навчаючись у народній школі під час Чехословацької республіки, у гімназії м. Мукачево в період угорської влади, а згодом – у радянській середній школі. Вже тоді проявились його такі визначальні риси характеру, як послідовність, цілеспрямованість і прагнення до знань.

У 1948 р. П.П. Дурдинець вступив на лісоінженерний факультет Львівського лісотехнічного інституту (нині – Національний лісотехнічний університет України), який успішно закінчив у 1953 році. Згодом, паралельно з трудовою діяльністю, здобув другу вищу освіту за фахом «Механічна обробка деревини», ставши першим випускником інституту з двома суміжними спеціальностями. У подальшому постійно підвищував кваліфікацію у різних закладах освіти.

Трудовий шлях Петра Петровича – приклад професійного зростання, невтомної праці та високого рівня відповідальності. Він починав як головний інженер меблевого комбінату в м. Мукачеві, а згодом став ініціатором і першим директором місцевого філіалу Українського державного інституту з проєктування меблів і столярних виробів. У 1960-их роках працював в апараті Українського раднаргоспу, де пройшов шлях від головного інженера до начальника Головного управління лісової, целюлозно-паперової та деревообробної промисловості.

Найбільш значущим періодом його професійної діяльності стали 1965–1986 рр., коли він обіймав посаду заступника, а згодом – Першого заступника Міністра лісової та деревообробної промисловості УРСР. Впродовж 1986–1992 рр. він очолював Відділ економіки лісового господарства і розвитку лісової промисловості у складі Держплану України, впливаючи на стратегічне планування та реформування галузі.

Петро Петрович зробив вагомий внесок у вдосконалення організаційної структури галузі. Як член урядової комісії, він був одним з ініціаторів створення 34 комплексних підприємств-лісокомбінатів у західному регіоні України (Івано-Франківська, Закарпатська та Чернівецька області), що дало змогу ефективно інтегрувати лісове господарство та глибоку переробку деревини, скоротити витрати державного бюджету та підвищити ефективність виробництва.

Незважаючи на зайнятість у виконавчій владі, П.П. Дурдинець не полишав наукової діяльності. У 1971 р. у Ленінградській лісотехнічній академії він захистив кандидатську дисертацію. Наукові інтереси вченого охоплювали проблеми управління лісовим комплексом, раціонального використання лісових ресурсів, розвитку меблевого виробництва, впровадження інноваційних технологій та застосування нових методів управління галузі.

Петро Петрович був автором і співавтором понад 100 публікацій, серед яких – монографія, два галузеві довідники, численні брошури та аналітичні праці. Назвемо основні його публікації: «Проблеми лісового комплексу України», «Напрямки розвитку лісового господарства, лісової і деревообробної промисловості», «Економічні важелі по використанню лісових площ», «Виробництво і споживання меблів», «Меблева промисловість України».

Особливої уваги заслуговує його участь у громадському житті та науково-практичній діяльності. Впродовж понад 25 років він очолював правління науково-технічного товариства деревообробної та паперової промисловості України, понад 10 років був головним редактором провідного галузевого журналу «Лісове господарство, лісова, паперова і деревообробна промисловість».

Його багаторічна високопрофесійна та ефективна праця були неодноразово відзначені державними нагородами. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, двома орденами «Знак Пошани», медалями «За трудову доблесть», «Ветеран праці», «1500-річчя Києва», Почесними грамотами Верховної Ради України та іншими відзнаками.

Не можна не згадати й про те, що найважливішим і найціннішим надбанням у житті Петра Петровича Дурдинця була його міцна, взірцева сім’я, яку він безмежно любив і шанував, і яка так само любила його і завжди підтримувала у всьому. Від своєї родини він черпав натхнення і мотивацію до продуктивної праці.

При цьому головною опорою і моральним регулятором Петра Петровича була, звісно, його дружина Анна Федорівна. Вона, до речі, також мала споріднену спеціальність – технолог меблевого виробництва.

Анна Федорівна та Петро Петрович спільно виховали двох чудових дітей – сина Петра і доньку Оксану, від яких вони мають чотирьох онуків та п’ятьох правнуків.

Син Петро – кандидат технічних наук, полковник у відставці, військовий пенсіонер. Має двох доньок – Анну та Марію та двох онуків – Лоренцо та Соломію. Донька Вітовська Оксана – офтальмолог, доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України. Оксана має двох синів – Петра та Богдана і трьох онуків – Іванну, Маріанну, Адама.

Ми звернулися до доньки Петра Петровича – Оксани з проханням написати для нашого In Memoriam кілька слів про її особисте ставлення до батька.

Оксана Петрівна зворушливо відгукнулась на наше прохання. Ось, що вона написала: «У житті кожного з нас є постаті, які залишають по собі не лише спогади — вони залишають частинку серця і душі, тепла, мудрості, сили. Вони живуть у серцях, у справах, у щоденній вдячності тих, кого торкнулися їхні слова, вчинки, погляди. Саме таким був мій тато – Петро Петрович Дурдинець, який усе своє життя присвятив служінню людям, був вірним професійним принципам і вкладав душу в усе, що робив.

Він стояв біля витоків створення нової системи управління в лісовій та деревообробній галузі — не як сторонній спостерігач, а як будівничий. Він вірив у справу, якій служив, і надихав інших вірити так само.

Це був чоловік слова і діла. Принциповий, вимогливий, насамперед – до себе самого. Його поважали не за посаду, не за вік, а за чесність, послідовність і людяність. Він ніколи не оминав складних рішень, але завжди приймав їх із повагою до думки кожного, хто поруч. Його авторитет не ґрунтувався на силі — він ґрунтувався на гідності.

Він любив людей. Не формально, не за посадовим обов’язком — щиро. Пам’ятав дні народження всіх, з ким доводилося працювати й спілкуватися. Встигав привітати, сказати добре слово, запитати про родину, підтримати у складний момент. Для нього кожна людина була важливою — незалежно від статусу чи посади.

Його серце було наповнене любов’ю до життя. До лісу, до природи, до своєї справи. Він володів стратегічним мисленням, умів бачити перспективу. Його надихала праця, результат, команда, а найбільше — можливість залишити після себе щось добре й міцне. І він залишив.

Про таких людей кажуть — совість епохи. Його життя було прикладом, як можна бути сильним, не втрачаючи доброти. Бути вимогливим, не втрачаючи людяності. Бути професіоналом — і залишатись Людиною».

Ми повністю поділяємо слушні і справедливі думки Оксани Петрівни.

Світла пам’ять про Петра Петровича Дурдинця назавжди залишиться у наших серцях, серцях колег, учнів, друзів та всіх, хто мав честь працювати з ним і черпати натхнення з його відданості справі, глибокої мудрості та людської порядності.

Похований Петро Петрович Дурдинець на скромному сільському цвинтарі поблизу Києва. Як скромно жив, так скромно і спочив у рідній українській землі. 

Пам’яті академіка Лісівничої академії наук України

Степана Михайловича Стойка

(14.03.1920–22.10.2020)

Ю.Ю. Туниця, Г.Т. Криницький Ю.М. Дебринюк, П.Т. Ященко

22 жовтня 2020 року на 101-му році життя перестало битися серце всесвітньо відомого вченого – фітосозолога, еколога, лісівника, доктора біологічних наук, професора, Почесного Головного вченого Інституту екології Карпат НАН України, Почесного і Дійсного члена Наукового Товариства імені Шевченка Степана Михайловича Стойка. Він був лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки. За дослідження лісових екосистем Карпат, наукові праці в галузі охорони природи та налагодження міжнародної природоохоронної співпраці Вчена рада Зволенського технічного університету (Словаччина) присудила йому наукову ступінь Doctor honoris causa, а Фундації імені Й. Ф. Гете від Європейської Комісії нагородила його Золотою медаллю імені Петера Й. Ленне.

Відійшла у засвіти людина, яка, незважаючи на важке дитинство, на лихоліття світової війни, на труднощі студентського життя у повоєнні роки переборювала життєві негаразди і прожила понад 100 років, весь час творячи людям добро, навчаючи студентську молодь і розвиваючи українську біологічну науку. Він був учителем «від Бога!»

Народився Степан Стойко 14 березня 1920 року у с. Кричове Хустського району на Закарпатті у багатодітній родині священника. Батьки віддали його на навчання до Хустської гімназії, де вимоги до учнів були дуже суворими. Після закінчення гімназії Степан Стойко деякий час вчителював у селі Новоселиця на Закарпатті, потім навчався на юридичному факультеті Пештського університету в Угорщині. Після закінчення Другої світової війни у 1945 р. Степана Стойка призначили референтом відділу соціального забезпечення в Народній Раді Закарпатської України в Ужгороді, звідки він одержав скерування на навчання у Львівський сільськогосподарський інститут, який закінчив 1949 року, здобувши кваліфікацію «Інженер лісового господарства».

Після закінчення навчання в Інституті Степан Стойко був скерований на роботу в Ужгородський лісгосп, в якому два роки працював спочатку інженером лісового господарства, а потім лісничим, господарював у лісах поблизу Ужгорода. Саме тут доля звела Степан Стойко з відомим лісознавцем, академіком П.С. Погребняком. Академік оцінив високий рівень знань лісничого, зокрема добре знання лісових рослин та їх латинських назв, а також володіння чеською, словацькою, німецькою та угорською мовами, і запропонував йому продовжити навчання в аспірантурі. У 1951 р. Степан Стойко вступив до аспірантури в Інституті лісу АН УРСР і під керівництвом П.С. Погребняка у 1955 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Діброви Закарпаття та шляхи підвищення їх продуктивності», здобувши науковий ступінь кандидата біологічних наук.

Після захисту дисертації Степан Стойко деякий час працював викладачем у сільськогосподарському інституті у Кам’янці-Подільському, а потім на запрошення ректора Львівського лісотехнічного інституту Ю.Д. Третяка перейшов на роботу у Львів, на посаду доцента кафедри ботаніки і дендрології лісогосподарського факультету ЛЛТІ. У цей період він плідно працює на науковій ниві, публікує низку статей про взаємодію дуба з буком, характеризує природні лісостани дуба скельного на Закарпатті, розглядає питання відновлення гірських дібров Карпат, а з 60-их років активно пропагує природоохоронні ідеї, зокрема вказує на потребу відновлення заповідників цінних лісових масивів Закарпаття.

Природоохоронна проблематика стає основною у наукових дослідженнях ученого – він характеризує заповідники та пам’ятки природи Українських Карпат, розглядає сучасний стан і чергові завдання охорони природоохоронної діяльності та необхідності наукового співробітництва європейських країн у справі охорони природи заповідних територій. У 1962 р. йому було присвоєно вчене звання доцента.

Як педагог, Степан Стойко мав великий авторитет серед студентів, які цінували високий рівень його знань, доброзичливість характеру, вміння цікаво проводити заняття та ботанічні екскурсії під час літніх практик. Колеги по кафедрі називали С.М. Стойка «французьким професором», вкладаючи у цю назву і високий рівень освіченості, і культуру поведінки, і дружні стосунки із співробітниками кафедри.

Перейшовши у 1964 р. працювати старшим науковим співробітником у Державний природознавчий музей АН УССР, Степан Стойко разом із К.А. Малиновським та М.А. Голубцем розробляють геоботанічне районування Українських Карпат. Учений здійснює порівняльні дослідження бука європейського на Поділлі, Розточчі та в Карпатах, аналізує взаємовідносини між буком і ялиною у Скибових Горганах, досліджує зміну порід у Карпатах, зокрема закономірності зміни дуба. Приділяє також значну увагу висвітленню причин вітровалів і буреломів у карпатських ялинниках  та пошуку шляхів підвищення біологічної стійкості ялинових лісів Карпат проти вітровалів.

У 1969 р. Степан Стойко захистив докторську дисертацію на тему «Дубові ліси Карпатської гірської системи» і здобув науковий ступінь доктора біологічних наук за спеціальністю «Ботаніка», а в 1980 р. С.М. Стойку було присвоєно вчене звання професора.   

Розуміючи важливість охорони природи як напряму наукових досліджень, вчений у 1970 р. формує у Музеї новий підрозділ – відділ охорони природних екосистем, стає його завідувачем. Після реорганізації Музею цей відділ увійшов до складу новоствореного Львівського відділення Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного АН УССР, згодом – Інституту екології Карпат НАН України, де Степан Стойко успішно розвиває методологічні засади охорони природи.  

Наукова тематика відділу постійно стосувалася розвитку територіальної охорони природи, особливо заповідання і розширення мережі природоохоронних об’єктів, зокрема обгрунтування важливості створення в Україні природних національних парків та зонування території природоохоронних об’єктів. Було обґрунтовано доцільність виділення Карпатського національного природного парку та важливість створення Шацького, Ужанського і Яворівського національних природних парків, НПП «Сколівські Бескиди», виокремлення багатьох пам’яток природи. Степаном Стойком було також обгрунтовано доцільність створення в Україні об’єктів нової природоохоронної категорії – регіональних природних парків (зокрема РПП «Прип’ять – Стохід»), а згодом – біосферних резерватів (БР «Східні Карпати», «Шацький», «Розточчя»).

Вагомим науковим внеском Степана Стойка у розвиток охорони природи було висунення ідеї видання Зеленої книги Української РСР (1987) та її підготовка до видання, публікація відділом охорони природних екосистем у 1998 р. книги «Раритетні фітоценози Західних регіонів України (Регіональна «Зелена книга») та у 2004 р. – книги «Раритетний фітогенофонд Західних регіонів України (созологічна оцінка й наукові засади охорони)». За наукові здобутки С.М. Стойко у 2005 р. став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки.

Професор Стойко С. М. все своє життя опікувався підготовкою кваліфікованих фахівців. Окрім роботи в Інституті екології Карпат, він за сумісництвом керував аспірантами та здобувачами наукових ступенів і підготував низку кадрів вищої кваліфікації за спеціальностями біологічних, географічних та сільськогосподарських наук (12 кандидатів і 3 доктори наук). Майже 15 років викладав курс «Охорона природи» на географічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка та спецкурс «Охорона природи у зарубіжних країнах». Загальний науково-педагогічний стаж роботи професора С. М. Стойка становить майже 70 років.

Наукові інтереси Степана Стойка були дуже різноплановими, стосувалася фітосозології, вивчення біорізноманіття флори і рослинності та його збереження, дослідження лісових екосистем, ландшафтної специфіки різних регіонів та вертикальної поясності рослинності Карпат, а також культурної та історичної спадщини. Ним опубліковано понад 400 наукових праць, у тому числі 12 монографій, зокрема «Охорона природи Українських Карпат і прилеглих територій», «В.І. Вернадський. Життя і діяльність в Україні», «The East Carpathian biosphere reserves», «Система охорони природи у верхів’ї басейну Дністра», «Дубові ліси Українських Карпат: екологічні особливості, відтворення, охорона».

Степан Стойко підтримував наукові зв’язки з багатьма вченими із різних країн – Чехії, Словаччини, Румунії, Угорщини, Польщі, Німеччини. На запрошення зарубіжних колег і наукових установ він виступав з лекціями в Агрономічному університеті імені Г. Менделя у м. Брно (Чехія), університеті імені Етвеша в Будапешті (Угорщина), в університеті м. Кельн (Німеччина). Вчений був членом численних наукових і спеціалізованих рад з ботаніки, лісознавства, екології та охорони природи. Тривалий період С.М. Стойко очолював Президію Львівського обласного Товариства охорони природи та Наукову раду Львівського будинку вчених. Був членом Ради Українського ботанічного товариства. Під його керівництвом сформувалася широковідома в Україні наукова школа природоохоронців.

Степан Михайлович Стойко – яскрава особистість, видатний учений, високофаховий педагог, мудрий вихователь молоді, відомий природозахисник, людина глибоких енциклопедичних знань і високої інтелігентності. Він прожив довге і достойне життя. Наукова громадськість, колеги та учні щиро сумують з приводу втрати людини, ім’я якої є знаковим у розвитку української природоохоронної, лісівничої і ботанічної науки.

Світла пам’ять про нього, про його науковий внесок і добрі справи назавжди залишаться у наших серцях.

Поховано професора Стойка Степана Михайловича на Янівському кладовищі у м. Львові.

In Memory of the Academician of the Forestry Academy

of Sciences of Ukraine, Stepan Stoykо

(14.03.1920 – 22.10.2020) 

Tunytsya, H. Krynytskyy, Iu. Debryniuk, P. Yashchenko 

 Stepan Stoyko is a well-known Ukrainian forester, botanist and ecologist, who actively developed the methodology of nature protection as a science, patriarch of botanical science in the country. The scientist is recognized and well-known by the scientific community in many countries as a phytososologist, and as a researcher of oak forests in Europe. He worked out the theoretical foundations of territorial nature protection by nature conservation, developed the classification of nature protection objects, and proved the importance of zoning their territory. Stepan Stoyko initiated the formation of a network of national nature parks in Ukraine, justified the importance of allocating such new forms of nature protection facilities in the state. as regional nature parks and biosphere reserves. The scientist studied the forest ecosystems of the Ukrainian Carpathians, Roztocze, Podolia and Western Polissya, the anthropogenic transformations of natural ecosystems, considered the problems of their protection and restoration in protected areas as a basis for biodiversity conservation. The creative work of the scientist is represented in more than 400 scientific publications in the fields of forestry, botany and nature protection, which are published in Ukrainian and foreign editions.

Пам’яті члена-кореспондента ЛАН України Романа Михайловича Яцика

(20.02.1946 – 04.01.2021) 

О.І. Голубчак, В.І. Парпан, Р.І. Бродович, Ю.Д. Кацуляк, В.М. Гудима, М.М. Сіщук

Яцик Роман Михайлович народився 20 лютого 1946 р. у селищі Гвіздець Коломийського району Івано-Франківської області в родині залізничників. Впродовж 1952-1963 рр. навчався у Гвіздецькій середній школі. У 1963 р. вступив до Сторожинецького лісного технікуму Чернівецької обл., який успішно закінчив у 1966 р., отримавши диплом техніка лісового господарства. У 1968 р. вступив до Львівського лісотехнічного інституту (тепер – Національний лісотехнічний університет України), який закінчив у 1972 р., здобувши кваліфікацію «Інженер лісового господарства». Впродовж 1974-1976 рр. навчався в аспірантурі Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації імені Г.М. Висоцького (м. Харків). Під керівництвом професора П.І. Молоткова у 1981 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Біологічні основи елітного насінництва сосни звичайної реліктового походження в Українських Карпатах» за спеціальністю 06.03.01 — лісові культури, селекція, насінництво й озеленення міст. Вчене звання старшого наукового співробітника присвоєно у 1984 році. 

Трудову діяльність Роман Яцик розпочав у 1966 р. техніком-лісівником Брустурівського лісництва Коломийського лісокомбінату тресту «Прикарпатліс». З 1968 р. працює у Карпатському філіалі УкрНДІЛГА (м. Івано-Франківськ). Розпочавши з посади старшого лаборанта, пройшов шлях до заступника директора з наукової роботи інституту. За час роботи в Інституті займав посади завідувача Надвірнянським опорним пунктом (пізніше ­ Горганський дослідний пункт), завідувача лабораторії лісової селекції та насінництва, провідного наукового співробітника лабораторії лісовідновлення і селекції.

Протягом 1992-1995 рр. Роман Яцик брав участь у роботі філіалу кафедр лісівництва, лісової таксації, лісовпорядкування та геодезії Українського державного лісотехнічного університету.

Впродовж 1998-2004 рр. очолював Івано-Франківське обласне відділення Українського товариства генетиків і селекціонерів, а протягом 1999-2007 рр. – голова експертної ради з лісових сортів Держкомісії з випробування та охорони сортів рослин України (м. Київ).

З 2008 р. Роман Яцик працює доцентом кафедри лісознавства Інституту природничих наук Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, а з 2011 р. – професором, де викладає низку навчальних дисциплін: лісову генетику, лісову селекцію, лісову пірологію, недеревні ресурси лісу. Водночас є  керівником аспірантури при УкрНДІгірліс за спеціальністю 06.03.01 – лісові культури та фітомеліорація. Під його керівництвом захищено три кандидатські дисертації.

Основна наукова діяльність вченого зосереджена у напрямах збереження біорізноманіття та лісових генетичних ресурсів, лісової селекції, насінництва, інтродукції рослин, побічного користування лісом (особливо – технології створення плодово-ягідних плантацій). Усього ним опубліковано понад 400 наукових праць.

Роман Яцик був співавтором низки законодавчих, нормативно-регулятивних та організаційно-розпорядчих документів: «Лісового кодексу України», «Правил відновлення лісів і лісорозведення», «Настанов з лісового насінництва», «Настанов з лісовідновлення і лісорозведення», «Концепції збереження та невиснажливого використання лісових генетичних ресурсів в Україні», «Програми з інтродукції деревних рослин», «Вказівок з виділення лісового генетичного фонду, селекції і насінництва в Українських Карпатах», «Методики із комплексної оцінки лісових генетичних ресурсів» та багатьох інших.

Учений брав активну участь у виведенні карпатських лісових сортів: ялиця бальзамічна надвірнянська, модрина білоославська, сосна кедрова корейська богородчанська, ясен вузьколистий закарпатський, модрина гібридна мукачівська, дуб звичайний боржавський, ялиця біла коломийська.

За багаторічну роботу Роман Яцик удостоєний численних відзнак, серед яких нагрудний знак «Винахідник СРСР», «Відмінник лісового господарства України» (2006), «Почесний лісівник України» (2011).

Неодноразово нагороджений почесними грамотами Івано-Франківської міської і обласної адміністрацій (1980, 2000), Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації (1980, 1983), Міністерства лісового господарства України і Центрального комітету профспілки працівників лісового господарства України (1996, 1997), Державного комітету лісового господарства України (2004), Державного агентства лісових ресурсів України (2020).

На жаль, життя Романа Яцика обірвалося несподівано і рано. Пішла у вічність людина, сповнена творчих задумів, життєвої наснаги, енергії, бажання працювати. Колеги та учні щиро сумують з приводу такої непоправної втрати. Світла пам’ять про Романа Михайловича Яцика та його добрі справи назавжди залишаться в наших серцях.

Поховано Романа Яцика у рідному місті Надвірній.

In memory of the Corresponding Member of the FAS of Ukraine Roman Mykhailovych Jacyk

(February 20, 1946 - January 4, 2021) 

О.І. Holubchak, V.І. Parpan, R.І. Brodovych, Yu.D. Katsuliak,  V.М. Hudyma, М.М. Sishchuk 

On January 4, 2021 a well-known scientist, Ukrainian forester, Candidate of Agricultural Sciences, Senior Researcher, Professor, Corresponding Member of the Forestry Academy of Sciences of Ukraine Roman Mikhailovych Yatsyk passed away. The main scientific activity of the scientist was focused on the conservation of biodiversity and forest genetic resources, forest selection, seed production, plant introduction, and harvesting of non-wood forest products. Roman Yatsyk was a co-author of a number of legislative, regulatory, and organizational documented procedures. He has published more than 400 scientific papers.

For many years of work the scientist was awarded by numerous awards, including the medals "Inventor of the USSR", "For Excellence in Forestry of Ukraine", "Honorary Forester of Ukraine". He was also awarded diplomas of Ivano-Frankivsk city and regional administrations, the Ukrainian Research Institute of Forestry and Agroforestry, the Ministry of Forestry of Ukraine, the Central Committee of the Trade Union of Forestry Workers of Ukraine, the State Committee of Forestry of Ukraine, and the State Agency of Forestry Resources of Ukraine.